Відверто кажучи, Я не вмію мовчати і тихенько забути про все (як мінімум ридаю в подушку і виню себе в усьому). Мій "-" - розповідати про свою біль. А розповідається, на жаль, не завжди "правильним" людям. Хто справді може допомогти і розрадити - мама, тато. Та бувають ситуації, коли просто сумно, коли дипрес припече і нікуди від нього дітись, то пані Аліна слухає музику, літає в хмарах і груууузиться, після чого пише всілякого плану дурні статуси чи не статуси. Я взагалі депресивна людина. Але все-таки, народ, знаходьте в собі сили випливати із цього дна унилого гавна. Радуйтесь життю, бо воно, блін, кльове!